12.06.2014
Дану публікацію ми присвятили огляду останньої судової практики податкових спорів, зокрема аналізу рішень щодо правомірності формування податкових витрат. Як завжди ми звертаємо увагу на рішення Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ), які, як правило, стають фінальним рішенням в спорі з податковим органом, і на прикладі яких можна сформувати розуміння позиції судових органів з тих чи інших питань.
1. Ухвала ВАСУ від 05.02.2014 р., справа № К/800/56611/13
Серед великої кількості судових рішень в тому числі ВАСУ, які стосуються податкових спорів, нашу увагу привернуло саме це рішення, оскільки в ньому висвітлено чергову «геніальну» ідею податківців щодо відсутності права на витрати, якщо платник декларує збиткову діяльність.
Позиція податкового органу:
Результатом діяльності позивача за період II-IV квартали 2011 року є отримання збиткового фінансового результату у загальній сумі 35’819’626,00 гривень. Включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об’єкту оподаткування сум витрат, які призводять до отримання збиткового фінансового результату є, на думку відповідача, неправомірним, так як зазначена діяльність не спрямована на отримання прибутку, внаслідок чого не відповідає визначенню терміну «господарська діяльність».
Завищені показники по рядку 06.4 (06.3) Декларації «Фінансові витрати» на загальну суму 29’384’596,00 гривень, до яких віднесені відсотки, нараховані (сплачені) по валютному кредитному договору для придбання основних засобів, кошти за яким направлені на придбання безперебійної лінії гарячого цинкування від південнокорейської компанії Dongbu Machinary Co., LTD, використання якого не призвело до отримання доходу. На думку податкового органу, включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об’єкту оподаткування, сум витрат, які призводять до отримання збиткового фінансового результату є неправомірним, так як зазначена діяльність не спрямована на отримання прибутку, внаслідок чого не відповідає визначенню терміну «господарська діяльність».
Рішенням судів всіх інстанцій, в тому числі ВАСУ, позов платника податків задоволено, податкові повідомлення – рішення скасовано на підставі наступної позиції судів:
Законодавцем не передбачено обов’язковості отримання доходу від кожної окремої операції. Конкретна господарська операція може не мати всіх ознак господарської діяльності та її не можна розглядати окремо від інших операцій.
Положеннями податкового законодавства не визначено обов’язку платника податку збільшувати в податковій звітності за звітний період показники доходу від реалізації товарів до рівня показників собівартості придбаних та реалізованих товарів за такий період. Позивачем в даному випадку правильно визначено базу оподаткування виходячи з договірної (контрактної) ціни товару.
Аналіз положень ПК України, які врегульовують порядок визначення витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток, не дає підстави для висновку, що до витрат платника податку не включаються витрати, пов’язані з утриманням виробничих потужностей, адміністративні витрати, витрати на збут (заробітна плата та нарахування на заробітну плату, амортизаційні відрахування, послуги оренди виробничих потужностей, адміністративних та складських споруд, придбання електричної енергії тощо), якщо у певних звітних періодах дохід платником податку не отримувався; ознак непов’язаності таких витрат з провадженням позивачем господарської діяльності, наведених в п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України, сформовані ним на підставі первинних документів спірні суми витрат не містять. Відтак, віднесення позивачем відсотків, нарахованих (сплачених) по валютному Кредитному договору, на «фінансові витрати» за 2011-2012 роки також узгоджується з положеннями ПК України.
Як бачимо ВАСУ в черговий раз підтвердив свою позицію щодо неправомірності збільшення доходів (чи зменшення витрат) платника податку на прибуток у разі коли такий платник декларує збиткову діяльність за окремий період чи має окремі збиткові операції.
2. Ухвала ВАСУ від 17.04.2014 р. справа № К/800/4185/14
Вказане судове рішення стосується обґрунтування права платника податків на формування податкових витрат в частині витрат на рекламу та маркетинг.
Позиція податкового органу:
Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу витрат та до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинамх з Товариством з обмеженою відповідальністю «Х» через відсутність вказаного контрагента за місцем реєстрації, відсутність доказів зв’язку витрат з господарською діяльністю позивача.
Позиція ВАСУ
Умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та отримання права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи (договори та додатки до них, рахунки-фактури, податкові накладні, платіжні доручення, акти здачі-прийняття робіт, звіти з надання контент-послуг та рекламно-маркетингової компанії, письмові пояснення директора, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з надання рекламно-маркетингових послуг між позивачем та його контрагентами.
Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов’язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього.
За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Тобто, як бачимо, основними були і залишаються докази реальності здійснення господарської операції, в першу чергу документальні, що є можливим для кожного платника податків.
3. Ухвала ВАСУ від 23.04.2014 р. справа № К/800/7245/14
Вказане рішення в черговий раз показує наполегливість податківців в питаннях неправомірного визнання угод нікчемними та зменшення витрат та податкового кредиту з ПДВ у платників, які тим чи іншим чином були пов’язані з недобросовісними контрагентами. ВАСУ черговий раз вказує на те, що платник не може відповідати за дії сторонніх осіб, зокрема в питаннях, що стосуються сплати податків.
Позиція податкового органу:
Підставою для прийняття податкових повідомлень став висновок податкової інспекції про незаконне формування позивачем даних податкового обліку (валових витрат та податкового кредиту) за операціями з придбання товарів та послуг, які не були опосередковані реальним виконанням, у контрагентів з ознаками фіктивності. Податківці посилаються на те, що:
особи, які значаться керівниками названих підприємств, заперечують свою причетність до державної реєстрації цих підприємств та до здійснення будь-якої підприємницької діяльності від їх імені;
у названих постачальників відсутні основні фонди, рухоме та нерухоме майно, транспортні засоби та трудові ресурси, об’єктивно необхідні для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій з поставки товарів та послуг позивачеві.
На підставі цього податкова інспекція зазначає, що складені від імені названих контрагентів первинні документи не є достовірними, не підтверджують фактичного виконання спірних операцій, а є, по суті, фіктивним документообігом для створення сприятливих податкових наслідків для Товариства.
Позиція ВАСУ
Суд встановив, що у періоді, охопленому перевіркою, позивач придбав у названих контрагентів комплекс маркетингових, рекламних послуг, інформаційно-консультаційних послуг, послуг, пов’язаних з розробкою програмних продуктів, веб-сайтів, послуги телефонного центру тощо. На підтвердження факту надання цих послуг позивачем подано договори, акти здачі-прийняття наданих послуг, податкові накладні, а також виписки з банківського рахунку (як засвідчують оплату Товариством цих послуг).
За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.
Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.
З поданих позивачем документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах; також на підтвердження реальності виконання операцій з придбання окремих видів послуг позивачем представлено матеріальні носії як доказ фактичної поставки цих послуг (як-от – компакт-диск з розробленими програмними продуктами, рекламні матеріали та макети, розроблені виконавцями у процесі надання рекламних послуг тощо).
В умовах, за яких податковим органом не спростовано реальність виконання господарської операції, неприпустимим є позбавлення платника права на формування даних податкового обліку з формальних підстав в зв’язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.
Посилання ДПІ на показання осіб, що значилися керівниками та від імені яких проставлені підписи на спірних документах, з огляду на положення статті 77, 86 Кодексу адміністративного судочинства України є джерелом інформації про певні обставини та не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, докази в якій підлягають оцінці у сукупності. Самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об’єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути подані у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків. Звичаями ділового обороту не передбачено обов’язкове укладення договорів у присутності директорів обох контрагентів, достатнім є обмін екземплярами документів поштою або через представника (кур’єра).
Не можуть слугувати свідченням безтоварності господарських операцій і твердження податкового органу про відсутність у спірних постачальників необхідних умов для досягнення результатів виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві в силу відсутності персоналу, основних засобів, виробничих активів. Адже ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких Товариство не може нести відповідальність.
Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от – на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).
Відомості ж про наявне у контрагентів на праві власності або оренди майно не знаходяться у вільному доступі, у зв’язку з чим у Товариства була відсутня реальна можливість перевірити такі дані відносно його постачальників.
Знову ж таки рішення ВАСУ підтверджує, що платник, в першу чергу, повинен потурбуватися по наявність безпосередньо у нього належним чином оформлених документів і доказів придбання тих чи інших послуг. До таких документів, крім звичайно договору і акту виконаних робіт, відносяться і інші документальні докази придбання послуг (звіти виконавця, макети, проекти та ін.). Відсутність таких інших документів значно ускладнить процес доказування факту придбання робіт (послуг) при виникненні спору з податковим органом.
audit@interstandart.com.ua
(044) 383-31-91; (067) 145-55-22
01001, м. Київ вул. Велика Житомирська, 12, офіс 34
audit@interstandart.com.ua
(044) 383-31-91; (067) 145-55-22
01001, м. Київ вул. Велика Житомирська, 12, офіс 34
