Позиція українських судів щодо бенефіціарного власника

Українські суди схиляються до вузького розуміння поняття «бенефіціарний власник» і до його ідентифікації підходять з формальної точки зору.

Ні для кого не секрет, що українські підприємці в пошуках більш сприятливих умов ведення бізнесу, в тому числі низьких ставок оподаткування, виводять грошові потоки за кордон, до країн, з якими наявні угоди про уникнення подвійного оподаткування, зі сприятливими ставками податків. Водночас у зв’язку з посиленням боротьби з відтоком капіталів в «офшорні юрисдикції» використання таких угод винятково з метою отримання податкової вигоди стає дедалі важчим.

Визначення терміну:

Саме для упередження випадків такого зловживання у Податковому кодексі України було введено поняття «бенефіціарний власник». Практика застосування цієї концепції в Україні та в зарубіжних країнах є досить неоднозначною з огляду на відсутність загальноприйнятого тлумачення терміна «бенефіціарний власник».

Одну з перших спроб дати тлумачення цього терміна було зроблено в модельній конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), відповідно до якої концепція бенефіціарного власника застосовується в контексті дивідендів, відсотків та роялті. У проекті обговорення коментарів до конвенції 2011 року зазначалося, що бенефіціарним власником є особа, яка має повне право розпоряджатися дивідендами та використовувати їх. Згодом ця теза деформувалася, і бенефіціарного власника визначили як особу, яка має право власності та розпорядження дивідендами, що не обмежено договором або іншим юридичним зобов’язанням щодо передачі отриманих дивідендів іншій особі. Іноземні суди використовують поняття «бенефіціарний власник» у вузькому і широкому значеннях. При використанні широкого значення (international fiscal interpretation) судами береться до уваги не тільки юридичне оформлення певних угод, але й фактичні обставини справи, суть і мета відповідних міжнародних договорів, зв’язки між компаніями тощо. При використанні вузького значення (narrow interpretation) враховують лише визначення бенефіціарного власника у національному законодавстві та аналізують тільки юридичні зв’язки між компаніями.

Зважаючи на деяку новизну цієї норми, українська судова практика її застосування не є чисельною та здебільшого стосується виплати роялті за користування торговельними марками на користь компаній-нерезидентів.

Аналіз судових рішень за 2013 та 2014 рр. з цих питань дає змогу стверджувати, що українські суди схиляються до вузького розуміння поняття бенефіціарний власник» і до його ідентифікації підходять з формальної точки зору, не досліджуючи фактичних зв’язків між іноземними юридичними особами. У рішеннях, зокрема, вказують, що для підтвердження статусу бенефіціарного власника необхідно отримати від нерезидента довідку, що підтверджує його статус як резидента відповідної держави і підтвердження, що особа, на користь якої сплачується ліцензійний платіж, має право на отримання такого доходу та не є агентом, номінальним утримувачем або є тільки посередником щодо такого доходу. Достатнім підтвердженням суди вважають договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. З урахуванням іноземної та національної судової практики можна визначити такі рекомендації для підтвердження бенефіціарності отримувача доходу:

1) в отримувача доходу не має бути обов’язку передавати отриманий дохід на користь третьої особи;
2) отриманий дохід не повинен того ж дня пересилатися на користь третьої особи;
3) отримувач доходу повинен мати достатньо повноважень розпоряджатися отриманим доходом;
4) активи компанії, кількість працівників та суть операції мають бути співрозмірними кількості отриманого доходу;
5) отримувач доходу має бути задіяний і в іншій діяльності (діяльність не має обмежуватися винятково отриманням доходу);
6) отримувач доходу має нести достатньо ризиків у зв’язку з отриманням доходу;
7) отримувач доходу має оподатковуватися на загальній основі.